Американські "ДНР" і "ЛНР", як американці об'єднали свою країну (ФОТО + ВІДЕО)
Те, що Україна має на сході під назвою «Луганська» та «Донецька народні республіки» – всього лише квазіутворення, з якими протягом ХХ сторіччя довелося зіткнутися США, Росії, Європі і навіть Австралії.
Створення так званих «республік» супроводжувалися соціальними і політичними конфліктами, збройними протистояннями та практикою терору. Нерідко такі утворення розвалювались через декілька років, а іноді придушувались владою у зародку.
В цьому матеріалі мова йде про Ново-Африканську республіку, ідея і спроби створення якої стали квінтесенцією расового конфлікту в США у 1960-ті роки.
Читайте також: Як НКВД у 1941 році знищило Хрещатик. ВІДЕО!!!
Афроамериканські протести 1960-х
Проблема расової нерівності в США не зникла після Громадянської війни з ухваленням у 1865 році 13-ї поправки до Конституції, що скасовувала рабство на всій території країни.
Формально афроамериканці отримали права, але вони були миттєво обмежені расовою сегрегацією.
Відверто дискримінаційні «Закони Джима Кроу» на Півдні затверджували роздільне навчання і виховання, окремі церкви і суди, «місця для білих» в громадському транспорті і навіть вбиральні для «леді», «чоловіків» та «кольорових».
1.Зал очікування на автобусній станції у Північній Кароліні, 1940 рік. Фото loc.gov/Jack Delano. 2.Расова сегрегація в автобусі. Бірмінгем, Алабама. 1932 рік. Фото loc.gov/Jack Delano. 3.Сегреговані вбиральні у Північній Кароліні, 1965 рік. Фото racialinjustice.eji.org
На Півночі ж расова упередженість у правах на працевлаштування, гідну зарплату та житло перетворила передмістя мегаполісів, де у переважній більшості проживали афроамериканці, на своєрідні «гетто», де царювало зубожіння, антисанітарія, насильство і злочинність, помножені на свавілля поліції.
І тільки на фоні зростаючої хвилі протестів у середині 1950-тих Вашингтон розпочав політику десегрегації, зокрема, було визнано антиконституційним закон про роздільне навчання. А для узаконення виборчих прав темношкірого населення знадобилось ще десятиліття палких баталій в Конгресі. Та навіть після цього у 1960-ті роки в США, за твердженням правозахисників, обрання афроамериканця у депутати в південних штатах видавалось більш фантастичним, аніж план експедиції астронавтів на місяць.
Більше того, ці закони мали й зворотній ефект, зумовивши сплеск нової хвилі расизму. Зокрема, друге відродження переживає праворадикальна організація «Ку-клукс-клан». На цьому тлі боротьба за громадянські права переходить на новий етап, ставши вже загальнонаціональним рухом.
Спершу, прогнозовано, повстав Південь. Локальні протести, демонстрації, пікети проти дискримінації за кольором шкіри в середині 50-х в містах південних штатів у серпні 1963 року переросли у наймасштабніший в історії США 250-тисячний марш на Вашингтон, очолений Мартіном Лютером Кінгом. Поступово до цього руху долучаються й білі американці.
1.Марш розпочався у Бірмінгемі штат Алабама. 2.Вид з Меморіалу Лінкольна у бік пам'ятника Вашингтону, де зібрались протестувальники. 3.Кінг виголошує свою знамениту промову «Я маю мрію» біля Меморіалу Лінкольна. Фото loc.gov/Warren K.Leffler/Bob Adelman
У середині 60-х протестні настрої перекинулись й на північні та західні штати. В афроамериканських кварталах Нью-Йорка, Чикаго, Лос-Анджелеса, Детройта та інших міст одне за одним спалахували стихійні повстання, які перетворювались на запеклі вуличні бої. На їх придушення направлялись загони поліції, підрозділи Нацгвардії, бронетанкові батальйони, солдати дивізій, що воювали у В’єтнамі. До того ж расистські організації Півдня регулярно відряджали сюди свої «бригади» для терору і залякування темношкірого населення.
Повстання у Детройті в липні 1967 року. Відео KeylaBb
Але кількість расових повстань продовжувала збільшуватись: від 5 у 1964 році, до 230 у 120 містах у 1967 році. А після вбивства у квітні 1968 року Мартіна Лютера Кінга США взагалі опинились на межі нової громадянської війни. Всього під час протестів 1964-1969 років за офіційними даними загинули 250 осіб, а поранених було майже 11 тисяч. Переважну більшість загиблих та поранених становили афроамериканці.
Нова Африка в Америці
У середині 60-их громадянський рух афроамериканців зазнає неминучої радикалізації. На противагу вченню ненасильства, з’являються заклики «діяти проти білих їхньою ж зброєю».
Одним з таких радикальних ораторів став Малколм Ікс. Його заклики до культурної, етнічної та політичної самоідентифікації афроамериканців, організації самозахисту, в тому числі й зі зброєю в руках, відкриті звинувачення білих американців у злочинах проти темношкірого населення дали новий поштовх протестному руху. Малколму нерідко закидали пропагування насильства і так званого «чорного расизму». І хоча він так жодного разу і не перейшов від слів до дій, його було вбито у 1965 році під час виступу в Нью-Йорку.
1.Малколм Ікс у Чикаго розповідає про факти насильства проти афроамериканців з боку поліції, 1963 рік. 2.Малколм Ікс з карабіном М1 у своєму будинку в Нью-Йорку, 1964 рік. Фото brothermalcolm.net. 3.Єдина зустріч Малколма Ікса з Мартіном Лютером Кінгом, 26 травня 1964 року. Фото loc.gov/Marion S. Trikosko
До дій перейшли послідовники Малколма Ікса – брати Річард і Мілтон Генрі, які стали фундаторами афроамериканського сепаратизму 1960-х. Вони засновують в Детройті у північному штаті Мічіган «Спільноту Малколма Ікса» й активно набирають прихильників. Також Річард і Мілтон Генрі змінюють свої імена на африканський лад – Імарі та Гаіді Обаделе.
31 березня 1968 року вони разом з іншою впливовою місцевою організацією «Група прогресивного лідерства» скликають у Детройті конференцію «Чорного уряду» (The Black Government Conference), де й було проголошено ідею створення Ново-Африканської республіки (The Republic of New Afrika).
Незалежну державу планувалось створити на території південних штатів, де переважало афроамериканське населення: Луїзіана, Міссісіпі, Алабама, Джорджія і Південна Кароліна, а також у прилеглих до них округах штатів Арканзас, Техас, Північна Кароліна, Теннессі та Флорида.
Території, що мали увійти до складу Ново-Африканської республіки, 1972 рік. Фото pg-rna.org
Крім виходу зі складу США сепаратисти вимагали від американського уряду близько $300 мільярдів репарацій за 246-річну історію рабства й століття расової дискримінації. На конференції були також ухвалені Декларація незалежності, яку підписали 100 з 500 учасників, і Конституція, названа «Кодекс Умоджа» (umoja у перекладі з суахілі – єдність).
Листівки із закликами до створення республіки. Фото cds.library.brown.edu
Крім того, було затверджено республіканську символіку, зокрема, прапор, розроблений за канонами ідеології панафриканізму, де зелений колір символізував землю, червоний – кров і страждання, а чорний – власне «нову африканську націю» (a New Afrikan nation).
Прапор республіки та емблема міністерства оборони
Ідеологи республіки пропагували колективістську модель економіки на основі самоврядування і взаємодопомоги за зразком «соціалізму уджамаа» президента Танзанії Джуліуса Ньєрере, а також створення своєрідних збройних сил під назвою «Чорний легіон» (Black Legion), що складались із територіальних озброєних загонів самооборони. Стратегія здобуття республікою незалежності де-юре планувалась, спираючись на норми міжнародного права, зокрема статути Генасамблеї ООН, шляхом проведення референдуму серед афроамериканців США.
За підсумками конференції було сформовано тимчасовий уряд. Брати Імарі та Гаіді Обаделе отримали посади міністра інформації та першого віце-прем’єра. А вдова Малколма Ікса Бетті Шабазз посіла пост другого віце-прем’єра.
Президентом, і за сумісництвом, головою тимчасового уряду був обраний Роберт Вільямс – ще одна культова постать серед афроамериканських борців за громадянські права.
У 1961 році на підставі неоднозначних звинувачень Вільямса разом з дружиною оголошують у федеральний розшук, і вони змушені були покинути країну. Тож на момент свого обрання Вільямс фактично був політичним вигнанцем.
1.Листівка про оголошення Вільямса у розшук за підписом директора ФБР Едгара Гувера. Фото en.wikipedia/wiki/Robert_F._Williams. 2.Роберт Вільямс і члени тимчасового уряду на прес-конференції в Детройті в грудні 1969 року. Фото reuther.wayne.edu
Діяльність тимчасового уряду Ново-Африканської республіки, який не тільки узяв на озброєння гасла руху за громадянські права, а й почав апелювати до міжнародного права народів на самовизначення, стривожила Вашингтон.
На афроамериканських сепаратистів було розповсюджено дію таємної програми ФБР COINTELPRO і так званих «червоних загонів» поліції, які були зброєю влади проти політичних та громадських рухів. Завдяки вжитим заходам активність прихильників республіки у першій половині 1970-х була зведена практично до нуля, а її лідери заарештовані або вбиті.
Але ідея створення незалежної афроамериканської держави живе й донині. На сьогоднішній день організація «Ново-Африканська республіка» зі штаб-квартирою у Вашингтоні нараховує близько 10 тисяч осіб. І раз на три роки проводяться вибори членів тимчасового уряду – останні відбулись восени 2014 року. А 31 березня послідовниками руху щорічно святкується День Нової африканської нації.
Читайте також: Самые страшные злодеяния Сталина. Детский ГУЛАГ
У нас теж є зброя
Роберта Вільямса було обрано першим президентом Ново-Африканської республіки не випадково. Учасник Другої світової війни у лавах американської морської піхоти, голова відділення правозахисної організації «Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення» у Південній Кароліні – він одним з перших реалізував на практиці ідею створення озброєних загонів самооборони ще наприкінці 1950-х.
Згуртувавши темношкірих ветеранів, він створює у рідному містечку Монро відділення Національної стрілецької асоціації під назвою «Чорна збройна варта» (Black Armed Guard). І вже влітку 1957 року вони дали перший бій «Ку-клус-клану», відбивши напад на будинок місцевого афроамериканського правозахисника.
Тож не дивно, що написана Вілямсом у 1962 році книга «Негри з пістолетами» (Negroes with Guns) надихнула прихильників радикальної течії руху за громадянські права афроамериканців не менш ніж проповіді Малколма Ікса.
1.Роберт Вільямс зі своєю дружиною Мейбл. 2.Обкладинка книги Вільямса. Фото newafrikan.org
Питання про створення загонів самооборони Ново-Африканської республіки розглядалось першочергово. Його актуальність підтвердилась досить швидко. 31 березня 1969 року баптистська церква в Детройті, де з нагоди річниці проголошення республіки зібрались її лідери, була оточена і обстріляна правоохоронцями. Самооборонці «Чорного легіону» відкрили вогонь у відповідь. У результаті один поліцейський загинув, ще одного було поранено.
У 1970 році президентом республіки було обрано одного з її засновників Імарі Обаделе. Він переносить штаб-квартиру до столиці південного штату Міссісіпі Джексона, де розпочинає підготовку до референдуму за незалежність афроамериканської держави. Але 18 серпня 1971 рокуневеликий будинок, де розміщувалась штаб-квартира, штурмує важкоозброєний загін із сотні агентів ФБР та місцевих поліцейських.
Імарі Обаделе на той час не було у будинку, але згодом його було заарештовано і засуджено до ув’язнення разом з десятьма іншими послідовниками «Ново-Африканської республіки». Лише у 198266оці правозахисниками, серед яких були представники Amnesty International, вдалось домогтись звільнення Обаделе.
1.Листівка, у якій анонсувалось проведення референдуму з серпня 1972 по серпень 1973 року. Фото cds.library.brown.edu. 2.Імарі Обаделе на прес-конференції в Детройті, 1969 рік. 3.Постанова Національної гільдії адвокатів на підтримку Обаделе та інших засуджених. Фото reuther.wayne.edu
Говорячи про радикалізм афроамериканського руху 1960-х років, варто згадати й про організацію «Партія Чорних пантер» (Black Panther Party). Тим більш, що один з її членів – Реп Браун – став першим міністром оборони Ново-Африканської республіки і, власне, розпочав формування загонів «Чорного легіону». Нині Браун відбуває довічне ув’язнення, а до цього його вже арештовували у 1970-х.
1.Виступ Репа Брауна на конференції липень 1976 рік. Фото loc.gov/Marion S. Trikosko 2.Листівка з оголошенням ФРБ про розшук Репа Брауна, 1970 рік. 3. Арешт Брауна у 1972 році, Нью-Йорк. Фото theblackpanthers.com
Організація була заснована у 1966 році молодими вихідцями з нетрів Окленда у штаті Каліфорнія Ґью Ньютоном і Боббі Сілом, як реакція на свавілля поліції.
1.Боббі Сіл (ліворуч) з кольтом 45 калібру та Ґью Ньютон з дробовиком, Окленд, 1960-ті. Фото virginia.edu. 2.Ґью Ньютон в образі африканського вождя/очільника «Чорних пантер», 1967 рік. Фото nyhistory.org/ Collection of Merrill C. Berman
Починалось все з плаката, придуманого Ньютоном: на тлі фото білого поліцейського з карабіном напис: «У вас є зброя, але і у нас теж є зброя!». Він ходив по вулицях Окленда з пістолетом в одній руці, а в іншій тримаючи каліфорнійський кримінальний кодекс, де був цілий розділ, що дозволяв носити зброю, в тому числі й вогнепальну, в громадських місцях.
Плакати та ілюстрації для газети «Чорна пантера», створені художником Еморі Дугласом, 1960–1970-ті роки. Фото theblackpanthers.com
Наслідуючи лідера, й інші «Чорні пантери» виходили на патрулювання зі вставленими у дробовики патронами, не досилаючи їх в патронник: за американським законом така зброя вважалася незарядженою. Озброєні до зубів, вони їздили слідом за поліцейськими машинами, не порушуючи правил дорожнього руху. Така поведінка не могла не дратувати білих поліцейських, до того ж з подачі «пантер» до них приклеїлось образливе прізвисько «свині».
Офіційний трейлер документального фільму «Чорні пантери: Авангард революції», 2015 рік. Відео theblackpanthers.com/PBS
Якщо спочатку «Чорні пантери»були виключно каліфорнійським феноменом, то все змінилося після інциденту в травні 1967 року. Під час обговорення Асамблеєю штату Каліфорнія поправок до закону про носіння зброї в громадських місцях, направлених безпосередньо проти «пантер», Боббі Сіл разом з озброєними членами організації, відкрито і безперешкодно увійшов до Капітолію в Сакраменто, де перед телекамерами зачитав партійну заяву, після чого покинув будівлю.
Випуск газети The Sacramento Bee за 2 травня 1967 року
Організація стрімко набирає популярність, і станом на осінь 1970 року філіали «Чорних пантер» були вже у 68 містах США, і навіть в Англії, Франції та Ізраїлі.
Через це директор ФБР Гувер направляє проти «Чорних пантер» програму COINTELPRO та оголошує їх «найбільшою загрозою для внутрішньої безпеки США». З 1968 по 1970 роки поліція штурмує їх штаб-квартири по всій країні. У результаті в 48 збройних протистояннях за офіційними даними загинули 10 «пантер» (за неофіційними – 28) і 12 правоохоронців, 469 представників організації було заарештовано. У Нью-Йорку 150 поліцейських нападають на 12 «пантер» прямо в будівлі суду.
Як наслідок, станом 1980 рік у лавах «Чорних пантер» лишилось всього 27 членів, а у 1982 було оголошено про саморозпуск партії. Протягом останніх десятиліть відбувались спроби відродження організації, але це вже зовсім інша історія.
Читайте також : Читать всем украинцам и всем русским, которые лично меня уже достали и БЕндерой и БАндерой!
Джерело: hromadske.ua
