СПАДЩИНА "УКРАЇНСЬКОГО МОЦАРТА" ПОВЕРНУЛАСЬ ДОДОМУ
Всесвітня історія дуже часто схожа на пригодницький роман, а українська історія - на роман з елементами детективу.
Якщо ж це історія української музики, то вона ще й сповнена партизанським таємним рухом за збереження національної ідентичності. У вітчизняній музичній культурі був доволі довгий період, коли найталановитіших синів нашої землі забирали до придворної капели у Петербурзі, а творча спадщина цих митців була одноосібно присвоєна нашим північним сусідом. Не стала винятком спадщина Максима Созонтовича Березовського, «Українського Моцарта».
Юного музиканта забрали до Петербургу, де на той час помітною постаттю в мистецьких колах був граф Олекса Розумовський. Існує гіпотеза, що саме завдяки впливу Розумовського, Дирекція російських імператорських театрів відрядила майбутнього композитора у 1769 році до Болонської академії музики. Майже вісім років М. Березовський навчався у відомого італійського композитора та історика музики Джованні Батіста Мартіні. У цього педагога вчилися також К. Глюк, А. Гретрі, В. Моцарт та ще багато знаних європейських музикантів. Для отримання звання академіка Болонської академії М. Березовський пройшов всі три рівні навчання та здав академічний іспит за результатами якого в 1771 році отримав звання Maestro di Musica та членство в Болонській філармонічній академії. На той час композитор вже був популярним в Італії автором хорових концертів, сонат та Божественної Літургії. Тріумфом перебування музиканта за кордоном стала постановка його опери «Демофонт» у 1774 році в м. Ліворно.
Скоріше за все, саме в період навчання в Італії і була написана Симфонія До-мажор, адже віднайшов її американський диригент Стівен Фокс під час дослідження архівів Ватикану і передав її... росіянам. Дізнавшись про це, український диригент Кирило Карабиць вирішив повернути твір в Україну.
Поціновувачі класичної музики вже двічі мали змогу почути Симфонію До-мажор Максима Бе-резовського. Першого разу на концерті 16 червня у Колонній залі ім. М. В. Лисенка, другого - на великому концерті академічної музики приуроченому до Дня Незалежності України. Музична мова симфонії являє собою чудовий зразок доби класицизму. При першому знайомстві вухо намагається відшукати «українські» нотки, але стильова приналежність твору приховала їх, якщо навіть повністю не прибрала. Дійсно, для музикознавців з’явилася ще одна перлина української музики, яка потребує наукового осмислення та вписання її у контекст розвитку вітчизняної історії музики.
Отже, українська музична спадщина поповнилася ще одним шедевром. Сподіваємося, що пропагування української музики за кордоном, буде справою не лише поодиноких ентузіастів, а цілеспрямованою політикою держави. На жаль, допоки культура та мистецтво далеко не пріоритетне завдання держави, її підтримання здійснюється такими самовідданими справі Атлантами. Залишається вірити, що Атлантам, які тримають небосхил нашого мистецтва, стане сил та наснаги нести почесну варту.
Джерело: ukraineartnews.com
