Наші на екваторі: життя українців в Уганді (ФОТО)

Приблизно сотня українців проживає в Уганді. Майже всі вони осіли у столиці, місті Кампала.

 Приблизно половина угандійських українців — діти від змішаних шлюбів, що мають українське громадянство. Про життя у цій африканській державі розповідає Інна Полянська, яка прожила в Уганді чотири роки. Працювала там учителем.

– Чи існує організоване культурне життя українців?

— Культурне життя українців в Уганді обмежується тим, що вони самі собі організують. Тут працює принцип “хто на що гаразд”. Хто просто збирається в пабі/ресторані/вдома повечеряти, а хто може організувати групу на сафар чи тематичні посиденьки. Коли я жила в Уганді, ми організовували посиденьки, разом ходили вболівати за збірну України під час Євро-2012, зустрічалися у свята та обмінювалися книгами. Читайте за темою: Український Клуб у Сінгапурі – місце, де кожен українець може зустріти своїх однодумців, співвітчизників, друзів.

– Чому і коли більшість українців виїхали в Уганду?

— Моє враження таке, що більшість українців в Уганді – це дружини місцевих, які навчалися в Україні. Їхні діти, які за паспортом зазвичай теж українці, здебільшого будують своє життя і кар’єру в Уганді. Українських бізнесменів, які приїхали будувати свій бізнес там, я не зустрічала. Є ще окрема категорія — військові фахівці. Через постійні війни в сусідніх країнах в Уганді розміщені декілька військових баз, де й працюють вихідці з пострадянських країн. Їх теж небагато і вони там, як правило, мають позмінну роботу. Тож можна сказати, що більшість українців в Уганді – це дружини місцевих або громадян інших країн, що переїхали туди.

– Чи важко адаптуватися у цій країні?

— Ну, якщо туди їхати на постійне місце проживання, то, напевно, так. У цій країні вода в крані і світло в будинку постійно не можуть бути гарантовані нікому, навіть мільйонерам. Якщо їхати за контрактом у хороші умови, то тебе, скоріш за все, поселять у квартиру у новому кондомінімумі, де будуть усі комунальні зручності, включаючи охорону. Але ніхто не може гарантувати їх безперебійне постачання.

 До того ж, стандарти будівництва, обслуговування і якість товарів усе ще не на належному рівні. Адже усе відносно нове для місцевих, тож немає кваліфікованих фахівців, які збудували б якісно, а потім ще й надавали достойний сервіс. Якщо ж їхати у місцеву родину, навіть у відносно заможну, де батько – держслужбовець, то умови будуть скромнішими, хоча будинок – власний. Додайте до цього те, що через світлий колір шкіри ти завше будеш у центрі уваги і тебе зазвичай сприйматимуть, як “гаманець на ногах”.

– Як місцеві жителі ставляться до українців? Чи існують стереотипи?

— Коли ми лиш переїхали в Уганду, то мало хто взагалі знав про Україну. Хіба що був уже знайомий з кимось із наших або мав родичів, що у нас навчалися. Найлегший спосіб розтлумачити все – через СРСР, бо усі знають Росію. Коли в Україні почалася Революція Гідності, стало зрозуміло, що цю інформаційну війну ми програємо. До того ж, в Уганді немає українського посольства, а от російське є. І росіян там трохи більше. А ще Росія та Уганда мають деякі домовленості щодо зброї, техніки тощо. 

– Ким працюють українці в Уганді?

— Та ким випаде. Деякі взагалі не працюють. Я не сказала б, що переважає якась галузь. Наприклад, я працювала за контрактом учителем. Чоловік — менеджером у пабі. Знайомі були продавцями, швеями або домогосподарками. Протягом якогось часу там ще була група місіонерів з Одеси, але потім і вони роз’їхалися. Хто де міг, там і працював.

– Чи українці, які приїхали в Уганду, планують там залишатися назавжди?

— Ті, хто приїхав за чоловіком, скоріш за все, залишаться назавжди. А хто – на роботу, той, як правило, довше декількох років не залишається. Ми протримались чотири.

– У чому найбільші досягнення/проблеми українців у цій країні?

— Складно сказати, зважаючи на те, що жодної активної соціальної діяльності вони не проводять… Я сказала б, що найбільша проблема українців в Уганді — це відірваність від реалій. В основному через замкнутий інформаційний простір, дорогий і поганий Інтернет, відсутність українських каналів (російські є — прим. ред.) і відсутність дипломатичної місії в країні.

– Чим особлива кухня цієї країни?

— Простотою. Угандійці їдять те, що вирощують. І варіантів тут не дуже багато. Якщо м’ясо, то це зазвичай курка або коза — тушковані з мінімумом приправ. Сіль, якщо пощастить. На гарнір — рис, боби або матоке — пюре з бананів, приготовані у той же спосіб. Залежно від регіону/племені можуть ще готувати рибу, супи і т. д. Але спосіб кардинально не міняється. Ну і овочі-фрукти, які є цілорічно. Тобто салат теж буде на столі. Є в Уганді одна дуже специфічна страва, яка стає все популярнішою в світі. Називається “ролекс”. А ще там їдять цвіркунів у їхній сезон (двічі на рік). Ловлять, смажать в олії і їдять. Я не пробувала, але чоловік і друзі казали, що схоже на рибку до пива.

– Чи достатньо тут продуктів, щоб зварити, приміром, борщ і скільки це коштує?

— Достатньо. Найдорожчим з інгредієнтів буде сметана, адже усі молокопродукти в Уганді дорогі, бо місцеві їх не вживають. Щоб купити все на борщ, думаю, у доларів 10-15 можна вкластися. 

– Якими є соцстандарти та зарплати в Уганді?

— Знову ж, залежно від того, що робити. Для іноземця проживання в Уганді не буде дешевим. На жаль, у цій країні майже немає середнього класу, а 80% населення — за межею бідності. Місцеві живуть щодня на менше ніж два долари. Тож теоретично можна прожити і на 2-5 доларів, але умови будуть за межами основних санітарних норм. Якщо ж жити у хороших умовах, з водою, каналізацією, світлом, то вартість квартири буде як мінімум 500 доларів. Плюс їжа з супермаркетів, яка більш звична для нас і яку зберігають у належних умовах… А от знайти достойну роботу на місці для іноземця не так то й просто через низьку розвиненість країни, розміри міста. Тут має бути або хороший контракт, або власний бізнес.

– Скільки коштує віза в цю країну і чи важко туди дістатися?

— Віза коштує 50 доларів, отримати її можна на один-три місяці в аеропорту по приїзді. Термін залежить від настрою працівника митниці. Ця ж віза одразу дає доступ до трьох країн у східній Африці – Уганди, Кенії, Танзанії. Летіти можна дорогим “KLM” через Амстердам, або трохи дешевшими і швидшими “Турецькими авіалініями”. Обидва варіанти досить комфортні і відносно швидкі. Через Туреччину можна добратися за 10 годин.

– Що знають в Уганді про теперішні події в Україні і як їх тлумачать?

— Загалом усе дізнаються лише через місцеву пресу з подачі російського посольства або власних висновків місцевих кореспондентів.

Джерело: http://svitua.com.ua/article