Що найбільше вражає в США. Блог українки, котра переїхала до Вашингтона
У США я приїхала працювати менше півроку тому. Кілька місяців триває соціальна «акліматизація», після якої починаєш звикати до тутешнього життя.
Знайти пристойно е житло за розумні гроші - не найбільша проблема. Жити в Вашингтоні дуже дорого, навіть за американськими мірка м. Щоб уявити собі рівень витрат на житло в столиці США, загляньте в розділ "здаю кімнату" на сайті Craigslist.org - дорожче тільки в Нью-Йорку, Сан-Франциско і Лос-Анджелесі . Ціну визначають престижність та безпеку району, доступність метро, близькість продуктових магазинів, ресторанів, фітнес-клубів, якість місцевих шкіл.
Шукати кімнату або квартиру дійсно важко . Ринок великий, пропозицій багато, але кращі розлітаються за кілька годин. У мене було так: бачу гарне оголошення ввечері, відразу пишу, що вже на наступний день можу приїхати подивитися, а вранці мені пишуть: «Вибачте, вже забрали». Найбільше варіантів на тому самому craigslist.com. Причому, не тільки кімнат і квартир. Тут американці продають все - від машин до квитків в музеї. Є окремий розділ «free stuff», тобто безкоштовні речі, переважно, меблі з самовивозом. Це трохи допомогло мені облаштувати мою спочатку зовсім порожню кімнату. Одного разу я навіть бачила оголошення, що в добрі руки віддають шиншилу!
Інша складність тут - транспорт. «Машина - не розкіш, а засіб пересування», - дуже справедливі слова щодо Сполучених Штатів. Якщо у великих містах громадський транспорт розвинений добре, то за місто без власного авто майже не заїдеш. Народжених тут американців, у яких немає водійських прав, я не зустрічала. Автошколи тут є, але частіше за все дітей ще в підлітковому віці вчать батьки. Наприклад, в Х'юстоні, штат Техас, нафтовому серце країни, громадський транспорт майже відсутня. А навіщо? Бензину багато, він дешевий (як і в цілому по країні), а машини доступні.
А ось у Вашингтоні авто є не у всіх. У самому місті та передмісті розвинена система автобусного сполучення. Ходять вони за чітким графіком, стежити за всіма автобусами на маршруті можна за допомогою мобільних додатків або на сайті. Також там можна дивитися розклад і будувати маршрут на метро, а ще дивитися ціну проїзду. Від відстані і часу залежить вартість проїзду. У ранкові та вечірні години по буднях їздити дорожче. Мінімальна ціна - $ 1,75, максимальна - $ 5,90.
А ось на метро місцеві скаржаться . Зараз підземку ремонтують, доводиться перекривати рух на окремих ділянках або гілках. Зате пускають по цьому ж маршруту додаткові автобуси, однак ситуацію це не дуже рятує. Тому часто відбуваються затримки потягів, «застрявання» просто в тунелях, скупчення людей у години-пік.
Зручно, що на табло розкладу пишуть, скільки залишилося до прибуття наступного поїзда, а перед прибуттям поїзда по краях платформи блимають лампочки. Не зручно, що на станціях немає годин.
Таксі дуже дороге, до того ж, таксисти наполегливо вимагають чайові. Якщо немає готівки, шалено обурюються. Революцію зробив Uber: і дешевше, і зручніше, хоч і не так швидко. Здається, молодь нічим іншим не користується. Навіть дієслово у них такий є, кажуть: to uber, тобто їхати саме Uber-му.
На велосипедах їздять, звичайно, не так багато, як в Європі , але більше, ніж у Києві. Виділених доріжок відносно небагато. І з безпекою велосипедистів ще є істотні проблеми. Двоє моїх колег потрапляли в ДТП, де їх збивали машини. На щастя, все неушкоджені. Однак мені на велосипеді на роботу їздити перехотілося. Інша справа - trails, тобто спеціальні доріжки для бігу та велосипедистів. Їх є кілька по місту, найкрасивіші пролягають по обом мальовничих берегах річки Потомак.
З перших днів дивують ціни в магазинах , на цінниках, в меню кафе, барів, в прейскурантах закладів сфери послуг вказані вартість без урахування податків. З одного боку, коли бачиш на прилавку одну ціну, а в чеку - іншу, відчуваєш себе введеним в оману. З іншого - чітко розумієш, яку частину вартості забирають собі магазин і виробник, а яку - податкова. Тому американці так свідомі у своєму статусі «платника податків».
До речі, зарплати у них також всюди в документах вказані без вирахування податків, тобто gross salary. І, на відміну від нас, кожен платить свою суму, в залежності від сімейного стану, наявності дітей або «залежних осіб», загального доходу сім'ї, наявності іпотеки або кредитів за навчання (університети тут дорогі, багато студентів навчаються в кредит, а потім виплачують їх роками) тощо. Розрізняються податки і в залежності від штату. Нещодавно почула цікаву думку: Сполучені Штати - такий собі Євросоюз. У кожному штаті свої закони, своя влада, своя система правоохоронних органів. І, звичайно, своя податкова. Хоча є і федеральні, державні фіскальні служби.
Вартість продуктів тут дуже різниться. Харчуватися можна і дешево - завдяки оптовим магазинах в основному. Але якісні продукти дорогі. А ще тут мода на «органічні» продукти, які в півтора-два рази дорожче. А ось одяг дійсно можна купувати дешево. Причому, брендові речі. Існують різні мережі стокових універмагів, де продається абсолютно все: від валіз до білизни, від дрібних побутових пристроїв до косметики, від речей для дому до снеків. Якщо проводити там чимало часу і прискіпливо вишукувати хороші речі, то дійсно можна купити якісні товари дуже дешево.
Одяг там, в основному, зі старих колекцій, але зустрічаються і речі, які люди повернули в брендові магазини. Тобто і не секонд-хенд, але і не цілком нові. Більшість магазинів мають, на відміну від України, дуже гнучку політику захисту споживачів. Протягом 15-30 днів (залежить від товару та магазину) можна повернути майже всі при наявності чека і етикетки зі штрих-кодом зі 100-відсотковим відшкодуванням. І ніяких документів не потрібно - касир пробиває штрих-код на касі, і на карту (або готівкою) майже миттєво повертають все гроші.
Найбільше мене вразило те, що тут повертають навіть їжу. Якось йшла в гості, і купила вино. Довго-довго розглядала полки, тому що жодного знайомого назви не було. Питаю ради у працівників, а мені кажуть: «Візьміть, яке хочете, спробуйте. Якщо не сподобається, повернете, у нас унікальна система турботи про споживачів ». За такою аналогією я два рази повернула чай, який взяла спробувати, але і першу чашку не змогла допити. Куди потім йдуть всі ці повернені товари, уявити собі не можу .. .
Джерело: http://uainfo.org
